Є такий чорний гумор, що українці звертаються до лікаря за три дні до смерті, а євреї за три роки до хвороби.

Саме так ми дбаємо про все – “лікуємо” націю, державу на етапі невиліковної недуги.
На цей текст наштовхнув мене сюжет DW https://p.dw.com/p/3XG1c.
Вперше почула притомні слова від представника чинного Парламенту (з часу обрання цієї Верховної Ради, здоровий глузд, беззаперечно програє примітивності, убогості та неспроможності мислення), як одразу знайшлися “розумні критики” із запитанням та насмішкою – мовляв, для чого нам захищати традиційну сім’ю та сімейні цінності?

Вдячна Богу, що під час мого навчання у школі на уроці ми малювали схему держави, ядром якої зображували сім’ю. Це є та здорова основа без якої не може бути Україна.
Саме сім’я формує цінності які є орієнтиром та інструментами для людини протягом усього її життя.

“Здорова” сім’я – це українська традиція. Це той елемент, якісні залишки якого утримують нашу країну від остаточного занепаду.
Ще на початку ХІХ століття Микола Костомаров звернув увагу на природне превалювання в українців особистості над масою і те, що вирізняє національну українську ідею в першу чергу – це велика, міцна сім`я, родинні та дружні зв`язки.
Українець працює, дбає заради достойного рівня життя родини, самореалізовується через сім`ю та ушляхетнення свого оточення. Саме задля добробуту родин та відчуття свободи у другій половині ХІХ ст. українці емігрували до США та Канади. Справедливі та рівні правила сприяли досягненню українськими емігрантами характерного для національної ментальності рівня життя – самодостатності, незалежності, заможності родини, що в соціальній ієрархії – вище середнього рівня.
Тому так важливо сьогодні захистити українську традиційну сім`ю, як фундамент національної спроможності та економічного зростання.
Відбувається латентне руйнування ментальних основ українця.
Над руйнуванням української родини, як елемента держави працювали спершу російські більшовики, а зараз західні фасилітатори зі своїм гендером, маршами рівності, парадами і т.п. Усе задля знищення демографічного потенціалу, деморалізації населення, перетворення українців у рабів.

Величезна кількість програм сьогодні фінансується, підтримується світовою спільнотою для популяризації цих згубних тем.
Беззаперечним і прогнозованим є результат цих програм “розвитку” та “допомоги” українцям. Вже маємо країни, які вдало пройшли за цим алгоритмом і є результат.
Результат такий, що в книжковій крамниці у Лондоні мені не вдалося купити дитячі книги. Моя свідомість не приймає ті реалії… Книги з назвами “Хто я? Хлопчик чи дівчинка?”, “Ким я хочу бути чоловіком чи жінкою?”, “Два татусі та я”, “Я і мої матусі”, “Казка про двох принців” і т.п. Радість викликали хлопці натурали перші за 5 днів різноманітних знайомств у Лондоні (відчуття, наче сусідів зустрів за тисячі кілометрів від дому). Будучи прихильником традиційних сімейних цінностей я відчула себе в меншості.

Ця “успішна” практика західних фасилітаторів не має супротиву в нашій країні. На таку пропаганду виділяються великі гроші. Роками людей доводять до максимально низького матерільного стану, щоб легко було працювати з ними. Щоб за невеликі гроші можна було б купити свідомість нації.

Нам не до “хвороби” нації… Ми про “хліб” думаємо… Десь таку позицію займає пані – із сюжету DW. «Горе тим, що зло називають добром, а добро – злом» (Ісая 5:20). Нам намагаються довести, що питання сім’ї зовсім не на часі, що є значно важливіші термінові питання!
Лікуватися перед смертю нам пропонують.

А відтак, маємо те, що маємо! Бо працюємо не глобально, не превентивно, не над причинами, не планово, не для майбутнього, не на перспективу, а вирішуємо ситуативно й рефлекторно проблеми замість попереджати їх задовго до появи.
Я не хочу, щоб у ст. 51 Конституції України, де йдеться про шлюб, внесли зміни – знеособили поняття «чоловік» та «жінка» на «особи», щоб дітям у школі розповідали, що вони можуть обрати ким вони хочуть бути чоловіком чи жінкою в супереч природі та волі Божій.
Законодавчі ініціативи на тему ЛГБТ, гендеру законотворці обгрунтовують процесами гармонізації законодавства України та Європейського Союзу.
Видається, що у своїй більшості люди у владі не розуміють свого призначення. Народ обирає владу для відстоювання інтересів країни та громадян.
Влада немає усвідомлення потужності природного та геополітичного розташування України, неймовірних та не реалізованих можливостей публічної дипломатії шляхом залучення українців у світі. Ми маємо ресурси для того, щоб реалізовувати свою правосуб’єктність на міжнародній арені та визначати власні умови гри. Україна має важелі для дипломатичних “торгів”, але різні суб’єктивні чинники такі як меншовартісність представників влади, фінансові чи компроматні залежності чиновників не дають Україні сказати про свої умови членства у різного роду міжнародних інтеграціях.
Українець – це господар у власному домі, усі решта – іноземні «лідери» думок (російські журналісти, Європейські політики, американські радники) – лише гості, яких ми можемо використовувати для досягнення національних цілей.
Міцна родина – це елемент української самоідентичності як і особиста та національна свобода, гідність та заможність. А тому, розробляючи стратегію успіху для країни чи погоджуючись на будь-які форми економічної, культурної, політичної міжнародної інтеграції не можна нівелювати ментальні, генетичні особливості – прив`язку до землі, український індивідуалізм, персональну самореалізацію через створення сім`ї та ушляхетнення оточуючого середовища, прагнення справедливості.
Україна значно більше потрібна Росії чи Європі, аніж ми їх потребуємо. Рецепт успіху України простий – бажання створити потужну державу, знання та трохи дипломатичного і політичного таланту.
У нас не було і нема в суспільстві жодних проблем із нетрадиційними парами. Українців у світі відзначають як напрочуд толеранту націю, де поважають кожного. Ми усі (традиційні сім’ї та нетрадиційні) чудово комунікуємо, товаришуємо. Кожному своє щастя!
Якщо зараз не займатися питанням захисту традиційної української сім’ї, то не бачити нам української нації та економічного підйому, нас просто знищать.