Немає нічого більш м’якого та гнучкого, аніж вода, але спробуйте чинити їй опір – казав Лао-Цзи. Саме такою «водою» у досягненні національної безпеки є культурна дипломатія за допомогою якої держава може не тільки підвищити ефективність зовнішньої політики, а й підняти престиж власної країни, уряду, подолати упередженість щодо країни, зміцнити міжнародний авторитет держави. Це комунікація, що базується на взаєморозумінні, на повазі між різними культурами, на обміні ідеями, інформацією, творами мистецтва, на руйнуванні стереотипів, це можливість отримати бажаний результат без платежів та засобів примусу, це інструмент формування іміджу держави.

Проектом Закону про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №3279 від 29.03.2020 пропонується скоротити видатки за загальним фондом державного бюджету за програмою МЗС 1401110 «Фінансова підтримка забезпечення міжнародного позитивного іміджу України, забезпечення діяльності Українського інституту, заходи щодо підтримки зв’язків з українцями, які проживають за межами України» зі 133,4 млн грн до 32,4 млн грн, з яких лише 27-29 млн можуть бути спрямовані на діяльність Інституту. Станом на сьогодні бюджет Інституту становить 78,4 млн грн.

Український інститут – це державна установа, яка представляє українську культуру у світі та формує позитивний імідж України за кордоном. Інститут був заснований Кабінетом Міністрів України у 2017 році та належить до сфери управління Міністерства закордонних справ. Це саме той державний інструмент, що налагоджує міжнародні культурні зв’язки між людьми та інституціями і створює можливості для взаємодії українців зі світом. Це саме ті, хто працюють над підвищенням впізнаваності України у світі, над популяризацією української мови та культури за кордоном, над розбудовою міжнародного діалогу через підтримку міжнародних обмінів, забезпечення участі України у проектах співпраці в галузі креативних індустрій, культури, освіти, науки, економіки та інших сферах.

В пояснювальній записці до законопроекту вказали, що метою прийняття цього законопроекту є вжиття ефективних заходів з нейтралізації негативних наслідків поширення коронавірусної інфекції COVID-19 та підтримки економічної активності в країні.

Чи розуміють автори законопроекту, що відмовившись від фінансування культурної дипломатії, ніякої «економічної активності» в Україні не буде, так само, як і не буде шансів на допомогу від інших – розвинених країн. Бо населення цих країн не матиме позитивної інформації про Україну, а тому, будь-яка допомога їхніх урядів приречена на осуд громадянами (чому за рахунок їхніх податків здійснюється допомога країні в якій «поїдають малюків»? ), а це – політичні рейтинги, це – провал на виборах.

Культурна дипломатія – це не фастфуд… Це «страва» довгого приготування із тривалим післясмаком. Результат від якої на перший погляд не помітний, але за своєю вагою його важко переоцінити, це невід’ємна частина політики «м’якої сили» країни.

Дослідження «м’якої сили» культури в розвинених країнах має фундаментальний, системний і масштабний характер, що набуває статус окремого наукового напрямку.
Нам не можна зупинитися зараз, коли ми на півдорозі до подолання «гори позитивної впізнаваності». Нам потрібно, щоб люди з усього світу їхали до України, щоб вивчали нашу культуру, традиції, спосіб життя.

Хороший іміджевий аванс ми отримали в час Революції Гідності. Але цей імідж дуже швидко почав затьмарюватися негативними подіями в Криму та на сході Україні.
Дуже цікавим є факт того, що усі дипломати з якими доводилося спілкуватися однозначно відповіли, що імідж України у світі на стільки поганий, що якби не обставини служби, то з власної волі ніколи до нашої країни не приїхали б. Колеги, друзі та родина проводжають на службу в Україну з глибоким співчуттям, наче до пекла. І тільки після відвідання України думка в самих дипломатів змінюється на позитивну. Якщо такий імідж України у світових дипломатичних колах, то що говорити про думку пересічних громадян за кордоном.

Відома ситуація в якій колишня дружина дипломата розпочала судовий процес, щоб завадити дітям відвідати батька в Україні. Як доказ свавілля в Україні надала суду друковані міжнародні російські видання з інформацією на кшталт «поїдання малюків бандерівцями». І суд задоволив цей позов, бо не було українських іноземних видань, які б спростовували ці докази.

Ефект культурної дипломатії відчутний за умови постійної активної діяльності. У ситуації російської збройної агресії проти України, відсутність культурно-дипломатичного кроку вперед – це вже чотири кроки назад, це знецінення зроблених інвестицій. Бо агресія Росії щодо України не тільки на Сході, йде боротьба не стільки за територію, скільки за спосіб мислення.

Українці займаються йогою, їдять китайську їжу та східні солодощі, танцюють аргентинське танго та віденський вальс, дивляться японські аніме, святкують Китайський новий рік та британський Хелловін, п`ють німецьке пиво, вивчають рецепти італійської кухні, декорують грецьким фризом, дотримуються трендів заданих Парижом та хочуть бути схожими на американських супергероїв.
Це ніщо інше, як результат культурної дипломатії цих країн на теренах України.
Світові культурні віяння успішно посунули в наших головах «Матрьошок», які десятиліттями займали культурний простір українців.

Ми маємо чудовий приклад для наслідування та впровадження цих дієвих механізмів культурної дипломатії, звісно, за умови, що у влади поставлена мета формування могутності України.
Якщо ми не дамо підстав для добрих думок про Україну у світовому культурному просторі, то слово «Україна» має шанс знову стати відповідником «Матрьошки».